21 квітня, середа
Українська мова 9 клас
У пам’яті степ чомусь найчастіше постає в
сліпучу спеку, коли марево прозорою рікою біжить по горбах, і небо аж біліє від
власної світлості, а на ньому ніде ні хмарини. А на сон хилить, бо рано
збудили, а сонце не рухається, бо ж літо, воно таке довге, та що там літо –
тоді звичайний день тривав для нас цілу вічність!
Струмує повітря, тиша мліє, і ніде нікого.
Спіймаєш коника-стрибунця і чуєш, як він, маленький, рветься в тебе крізь
пальці своїм пругким, повним енергії тільцем, а ти, маючи безмежну владу над
ним, над його життям і смертю, тримаєш це тріпотливе створіння й думаєш:
пустити чи ні? Підкинеш його з долоні: живи! І зникне в житах твій зелений
крилатий кінь щастя, що його тепер уже не зловити, хіба сам колись ізрине,
нагадавши тобі про себе.
Зупинився, не рухається степовий час. Дрімає дорога, небом укрита. В небі ні хмарини, і наче янголи співають – все щось бринить і бринить. Чи то степ бринить нагріваючись? (За О.Гончаром; 160 сл.).
Немає коментарів:
Дописати коментар